Всеукраїнська
ініціатива

Данило Гайдамаха: «Важливо у соцмережах чистити свою стрічку і тримати тільки світлих людей»

У тіктоці студент Данило Гайдамаха відомий під псевдонімом Чорнобровий. Він став першим україномовним блогером із понад стотисячною аудиторією в цій соцмережі.

А популярність здобув завдяки креативним відео про патріотизм і перехід з російської на українську мову. 

Свою кар’єру майбутній популярний блогер почав ще в школі. Тоді Чорнобровий (@chornobroviy), який усе життя говорив російською, свідомо перейшов на рідну мову і почав закликати в соцмережах інших робити так само. Через свою мовну позицію зіштовхнувся з нерозумінням однокласників. Данила ображали і відписувалися від нього в соцмережах. Цькування через мовний вибір продовжувалося і в реальному житті в школі. 

Уперше для Всеукраїнської кампанії проти кібербулінгу Docudays UA Данило Гайдамаха згадав про свої шкільні роки і розповів, як подолав онлайн-цькування. 

Даниле, коли ти перейшов на українську? 

Пригадую, у дитячому садку вихователі розмовляли з нами українською мовою, але діти говорили російською, бо були з російськомовних сімей. Я ріс у російськомовній родині. У школі теж здебільшого всі були російськомовними. Зараз я згадую і розумію, що навіть деякі вчителі дозволяли собі вести уроки російською, і це було нормою в Києві. 

В 11 класі, коли я почав готуватися до ЗНО, то зрозумів, що говорити мовою своєї землі — це величезний дар, який дозволяє тобі бути вільним і щасливим. Цей дар дає тобі не лише комунікаційний, а й ідейний простір, в тебе з’являється в житті джерело, сенс, з якого ти можеш черпати енергію. Ти входиш в цей новий україномовний світ і хочеш щиро ділитися з людьми навколо своїм відкриттям, бо прагнеш бачити навколо таких же щасливих, світлих та вільних людей.

Щоб ти порадив тим, хто хоче перейти на українську?

Найперше — це перейти на українську в соціальних мережах. Починайте саме в соцмережах транслювати свої думки українською мовою. 

Друге — це ваше близьке оточення, тобто середовище, в якому ви перебуваєте. Скажіть їм, що у вас є такий намір — перейти на українську, і вас підтримають.

І останнє, теж з мого власного досвіду, — це сім’я. Для мене це було найважче. Я кілька разів пояснював своїй родині, що переходжу на українську, і власне говорив у родині рідною мовою, але мої слова просто не клеїлися. І це було дивовижно, тому що з друзями я абсолютно вільно говорив українською, а тут якийсь психологічний блок, і ти не можеш його переступити. І тоді я зрозумів: нехай все лишається, як є. 

Та згодом подумав, що це не лише стосується мого комфорту, але й впливає на мого молодшого брата. Тому що мовне питання формується у родині. Від, як ви вирішите мовне питання, якою мовою говоритимете, залежить, що ви залишите своїм дітям. Зрештою я попросив батьків спілкуватися так, як їм зручно, але підтримувати мого брата у прагненні говорити українською.

У результаті батьки, які все життя говорили російською, себе теж пересилили — і перейшли на рідну мову. Уявіть собі: вихідці з Криму, які у понад 40-літньому віці змогли перейти на українську мову! Тому я не вірю, коли мені хтось говорить, що не може вивчити українську і заговорити рідною мовою. 

У тебе дуже яскравий і оригінальний тікток. Як так сталося, що ти обрав саме тікток для реалізації своїх ідей? 

Мій перехід на українську мову почався в 11 класі. Тоді я в інстаграмі почав розповідати про своє життя українською. І поставив собі за мету через ту сторінку переводити своїх однокласників в той український простір, який мені відкрився. Я почав вести за собою певну кількість людей. І я побачив, що вони йдуть за мною, що мій контент цікавий людям. 

Три роки я набирав підписників в інстаграмі — і дійшов до 3 тисяч. Це такий рубіж, коли ти розумієш, що у тебе достатньо аудиторії, ти можеш називатися блогером. Згодом з’явилася популярна соцмережа «Тікток». Для мене це було спочатку таким собі звалищем смішних відосиків, але потім я побачив, що ці смішні відосики набирають десятки тисяч переглядів при тому, що у мене нуль читачів. Ще згодом я озирнувся і зрозумів, що я один з перших україномовних блогерів у тіктоці. Дуже швидко у мене набралась стотисячна аудиторія, і це був дивовижний досвід. 

Ти очікував такий успіх? 

З одного боку, для мене тікток спочатку був просто інструментом монтажу відео. З іншого боку, теж казати, що це не моя заслуга, несправедливо. Моя трирічна попередня робота і здобутий досвід в інстаграмі дозволили мені відпрацювати свій стиль. Тому відповім так: це сталося закономірно, але все ж неочікувано. 

Яким ти був в школі, можеш згадати?

Я був зіркою класу, дуже активним у школі, старостою, а у шкільній рок-групі — солістом. Я відчував, що до мене багато уваги, я з усіма спілкуюся, але насправді ні з ким. Мені це дуже боліло. І от у 9 класі стався цей злам, бо я втомився від уваги людей, я хотів просто тихенько сидіти і щоб мене ніхто не чіпав. Але від мене очікували яскравих дій і вчинків, і це було складно. 

Були неприємні випадки з однією вчителькою. Мене могли викликати до дошки і коментувати, як я одягнений, чи так я заправив сорочку. Тоді я не розумів, що це ненормально, лише відчував, що мені неприємна така увага. Зараз розумію, від чого у мене виникали негативні відчуття. Тож перші прояви напруження в школі з’явилися до мого мовного переходу. Я пам’ятаю, що приходив додому і жалівся батькам, що мені важко в тій школі.

Підозрюю, що з твоїм мовним переходом напруга зросла. Розкажи, як відреагували твої однокласники на мовний перехід та твою популярність в інстаграмі? 

Пам’ятаю, я прийшов в школу і чую із задньої парти: «О, нацик!». Це мене дуже вибило з колії. Сусідка по парті сказала, що мене за моєю спиною обливають брудом за мою мовну позицію. Я зайшов в інстаграм і зрозумів, що вони всі від мене повідписувалися. 

Але я тоді вже був достатньо твердий у своїй позиції, залишився вірний своїм ідеям і просто продовжував робити те, що робив. Тоді ж назвався Чорнобровим. Я просто твердо бив в одну точку. Згодом побачив, що однокласники на мене підписалися назад, бо побачили мою непохитну позицію. І з часом ті люди, які дозволяли собі образливі вислови в мій бік, теж почали спілкуватися українською мовою.

Ти залежний від соцмереж? Скільки проводиш часу в онлайні? 

Певною мірою ми всі залежні від соцмереж — це невід’ємна частина нашого життя. Середній екранний час мій і моїх друзів може сягати 6 годин, а це ненормально. Уявіть, це цілий день. Бувають дні, коли це за 8 годин. 

Тут ще є така проблема: на нас серйозно впливають блогери і ті люди, на яких ми підписані. Дуже важливо у соцмережах чистити свою стрічку і тримати тільки світлих людей, які вчать чомусь новому і класному. 

Бо, задумайтеся, щоранку ми прокидаємося і щонайперше робимо — не зуби чистимо, а відкриваємо екран і дивимося свою стрічку. Ми бачимо блогерів частіше, ніж спілкуємося з батьками і друзями. Треба дуже відповідально споживати і відсіювати непотрібну інформацію в соцмережах, тим більше, коли ми перебуваємо в умовах інформаційної війни. 

Ти, як активний користувач соцмереж, як думаєш, де діти та підлітки можуть зіштовхнутися з різними онлайн-ризиками, наприклад кібербулінгом? 

Тікток виробив, як на мене, безпрецендентну форму цькування. Є цілий список сленгу, який виражає ненависть, агресію. Наприклад, слово «крінж» або вираз «це крінжово». Я можу цілий день вбити на те, щоб зняти якийсь відеоролик і викласти його в тікток, а мені якась людина просто напише одне слово «крінж», тобто в перекладі на українську це приблизно «мерзота», і одним цим словом — без аргументації, без якоїсь критичної позиції — людина просто мене цькує. Тобто я спостерігаю феномен, коли одним словом можна безпідставно просто цькувати людину і нищити те, що вона зробила. 

Якщо ми говоримо про тікток як середовище для популяризації українських ідей, то я є такою найбільшою і найяскравішою мішенню для цькування. Бо якщо говорити про українську ідею в тіктоці, то вона буде слабкою, адже у нас навіть немає українського офісу «Тікток» — він є в Москві. У цій соцмережі навіть заблокований хештег АТО, і ця соцмережа всіляко підтримує російськомовний контент. Зрозуміло, що моя позиція у цій соцмережі буде вразливіша, а прояв будь-яких моїх ідей в тіктоці вже є мішенню для цькування. 

Щоб ти порадив дітям, які опинилися у ситуації онлайн-цькування? 

Хоча ми говоримо постійно про те, що молоді є куди звернутися — гарячі лінії, шкільний психолог тощо, але якщо ви вже відчуваєте певне пригнічення, то, ймовірніше за все, у вас немає підтримки. Мене в цькуванні не так ображає і принижує саме цькування, як відсутність під час цього підтримки людей, що поруч із тобою. Саме відчуття того, що ти є одинокий зі своєю проблемою, стає найбільшим травматичним чинником, який вибиває з колії. 

Я раджу, хоча це важка внутрішня робота, знайти спершу підтримку в самому собі. Зрозуміти, хто ти є, частиною якої цивілізації, хто є твоя родина, яка твоя рідна мова? Коли ти збагнеш, що твердо стоїш і за тобою правда, то зрозумієш, що щоб б не сталося, ти завжди можеш знайти ресурс в собі, щоб вистояти і розібратися із ситуацією. 

Спілкувалася Ірина Сидоренко 

10.02.2021

Вхід для шкіл